06/12/2021
“Він пoтрaпив у вoрoжу засідку, але взяв у пoлoн 8 вoрoгiв”.. Ви і досі питаєте чому наших хлопців називають героями…?!

“Він пoтрaпив у вoрoжу засідку, але взяв у пoлoн 8 вoрoгiв”.. Ви і досі питаєте чому наших хлопців називають героями…?!

“Коли я побачив на вулиці російські прапори, прокинулася злість”

Навесні 2014 року, вже після захоплення “стрєлківцями” Слов’янська, в Маріуполі стали проходити проросійські мітинги. Руслан каже, що це стало шоком.
“Розумієш, вони виходили з прапорами РФ і кричали: “Росія! Россі-і-я!”, а на моєму будинку – український прапор. Прокинулася злість. Ми з друзями самоорганізувалися в батальйон “Патріот”. Правда, оформити офіційно його в Києві так і не вдалося. Перший свій автомат я добув під час штурму сепаратистами маріупольського УВС – відібрав у одного з них. Узагалі тієї весни було непросто.
На те, що відбувається, не реагували правоохоронці, я звертався до СБУшників, говорив: зараз частину захоплять, у вас же є зброя! Вони від мене втікали.
У СБУ, що “базувалася” в Маріуполі, було всього два патріоти, з ними ми і взаємодіяли”, – розповів боєць.
Дружину з двома маленькими дітьми він відправив до Луцька – до родичів, а сам залишився.
“Я десантник колишній, розвідник – убити мене вдома неможливо”, – сміється Руслан.

Руслан Пустовойт із дружиною Тетяною і дітьми. Фото з особистого архіву

З “альфачами” відловлювали “мерів”

Через деякий час після від’їзду дружини в його квартирі оселилися офіцери “Альфи”. Пустовойт разом із ними брав участь у деяких операціях, зокрема, із затримання “народних мерів”.
Каже, в Києві просив зброю, але йому відповідали: що знайдеш – усе твоє, працюй.
Потім були Савур-Могила й Іловайськ, звідки Руслан вивозив загиблих друзів. А після поїздки в Дніпро йому порадили піти в “Правий сектор”. Так він потрапив у 8-й батальйон “Аратта” до Андрія Гергерта (“Червня”). З початку 2015-го року Пустовойт уже був у Широкиному.
“З “Донбасом” нас міняв” Азов “. В одну з операцій узяли полоненого росіянина”, – згадує Руслан.

Розвідник Руслан Пустовойт. Фото з особистого архіву
Там, у Широкиному, відбулося серйозне бойове зіткнення, в якому, каже “Павук”, він і його побратими ледь не загинули.
“Згодом було багато боїв, але той запам’ятався. І я досі не розумію, як ми всі не залишилися на тому полі”, – дивується воїн.

За особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов’язків, Руслан Пустовойт був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня. Колаж

На день народження мами з важким пораненням евакуювали в Дніпро

2 липня, на день народження матері, Руслан був у Гнутовому.
“Я заліз на щоглу, зі зв’язком було погано. Думаю: хоч би ніхто не підстрелив! Зателефонував мамі, привітав. Заспокоїв: мовляв, зі мною все нормально, я поїв і в шапці. Спустився вниз, нарвав листочків для чаю… Нас було всього людей 15, поруч із нами стояв 37-й батальйон.
І тут “Грін” говорить: “Десь стрілянина”. І відразу на його телефон посипалися смс: “Ласкаво просимо в Російську Федерацію!”
А наші хлопці, які були в “секреті”, засікли групу, яка вийшла з Комінтернового – 29 осіб. Вони вночі розмінували балку і збиралися вийти в Гнутовому, просто нам у спину. Ми шестеро застрибнули в машину і поїхали мінним полем – інших варіантів не було, треба було допомогти нашим”, – розповів” Павук”.
Тоді його поранило вперше. Унаслідок вибуху буквально прошило осколками. Вважає, якби не броня – не вижив би.
“Стріляю, а у мене кров ллється з голови, ніг… Врятували пацани зі 131-го батальйону, вони проїжджали поруч на “бардаку”, почули стрілянину і кинулися до нас. Я “від’їхав”. Прийшов до тями, коли мене везли вже в швидкій допомозі в Мангуш”, – додав Руслан.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *